Образовано из с- + казати, далее от праслав. , от кот. в числе прочего произошли: ст.-слав. казати, кажѫ (др.-греч. δεικνύναι, λέγειν), русск. казать, укр. казати «говорить», болг. ка́жа, ка́звам «говорю», сербохорв. ка́зати, ка̑же̑м «сказать», словенск. kázati, kâžem «показывать», чешск. kázat «читать проповедь, наставлять; показывать, приказывать», польск. kazać, każę «читать проповедь, приказывать», в.-луж. kazać «показывать, называть», н.-луж. kazaś. Вероятно предположение о чередовании индоевр. ǵ и ḱ в конце к. (ср. греч. δίκη «предначертание, указание»; δεῖγμα «доказательство» и т. д.) и родстве с др.-инд. kā́c̨atē «появляется, блистает, светит», ākāc̨ya «увидел», авест. ākasat̃ «увидел», нов.-перс. āgāh «сведущий», далее: др.-инд. cáṣṭē «появляется, видит», саkṣаs ср. р. «блеск, сияние, лицо», авест. čašāite «учит, наставляет»,
https://ru.wiktionary.org/wiki/сказати
ГОВОРИТИ , КАЗАТИ , МОВИТИ , РОЗМОВЛЯТИ
Говорити й казати
Чи дієслова говорити й казати є абсолютні синоніми, як багато хто гадає, чи між ними є якась різниця? Як буде краще: «Я говорю, що прийду» чи «Я кажу, що прийду»; «Він говорив знехотя» чи «Він казав знехотя»? Часто в поточному мовленні не помічають між ними ніякої різниці, ба навіть надають перевагу слову говорити, вважаючи, що воно в усіх випадках може замінити дієслова казати, мовити, як це бачимо з таких речень, узятих із сучасної художньої літератури: «А могло ж і сюди дістати! — схвильовано говорить полевод»; «Уже зарікався сюди ходити, — говорить він»; «Кривуля говорив йому: — Все в тебе добре».
Не кажучи вже про те, що надуживання дієсловом говорити надає прикрої одноманітності стилю всього тексту, ми можемо побачити й певну відмінність між цими словами, якщо вдамось до нашої класики й фольклору: «Стара, кажуть, стала» (Т. Шевченко); «Скачи, враже, як пан каже» (приказка); «Ой казала мені мати ще й приказувала, щоб я хлопців у садочок не принаджувала» (народна пісня); «Кажуть люди, кажуть, що я — файна дівка» (народна пісня). У всіх прикладах ми натрапляємо тільки на форми від дієслова казати; але поряд бачимо й приклади з дієсловом говорити: «Говорить, як у рот кладе» (приказка); «Такий розбитний, що й по-німецькому говорить» (із живих уст).
З наведених прикладів випливає, що в класичній літературі й народному мовленні є нахил (за деякими винятками) ставити слово казати там, де є пряма мова або передається зміст повідомленого, висловленого: «щоб я хлопців у садочок не принаджувала», «що я — файна дівка» тощо; навпаки, там, де мовиться не про зміст, а про спосіб чи якість висловлювання, треба ставити дієслово говорити: «уміння говорити ясно й просто», «по-німецькому говорить».
Близьким за значенням до дієслова казати є мовити: «Казала б, та уста не мовлять» (Ганна Барвінок), — а дієслово говорити, коли воно стоїть із прийменником з і керує іменником в орудному відмінку, має своїм синонімом дієслово розмовляти: «Старі люди про старе говорять» (прислів’я); «Ой у полі могила з вітром говорила» (Т. Шевченко); «Антін бачив перед очима те, про що говорив» (М. Коцюбинський) .
Із цього можна зробити висновок, що аж ніяк не слід звужувати наші лексичні можливості й послугуватися скрізь тільки дієсловом говорити.
http://slovopedia.org.ua/34/53395/33248.html
